Є три версії походження назви села Устя:
· Перекази його
жителів свідчать про те, що на підвищеному місці між Дністром і Щирком (на території теперішньої каплиці)
колись мешкали монахи-василіани, вони молилися, тобто вустами звертались
до Бога. Монахи-василіяни
переховувалися у глухому лісі від нападів татаро-монголів. Місце було
багате на дичину, рибу. Пізніше монахи перебралися у Жовкву, а тут поселилася
сім'я рибалки, яка започаткувала село.
- Друга версія географічна, бо село розташоване в усті річок Дністра, Щирка і Зубри. Своїм географічним положенням село виправдовує назву.
- Колись Дністер сильно вилив і на березі залишилось багато риби, а незабаром від неї лишилось одне востя.
Найдавніші писемні згадки про село датовані 1433 роком і пов'язані з іменем
короля Ягайла. Село належало до королівських володінь, але надавалося ним у
володіння шляхті за службу. Після татарських спустошень 1498 року було воно
звільнене на шість років від сплати податків. Селянам було дозволено безплатно
брати дерево у лісі для опалення. 1512 року був виданий новий привілей, який
звільняв село ще на шість років від повинностей. Але привілеї не допомогли йому
піднятися з руїн. Слабка польська держана не могла захистити його від набігів
ординців.
На захід від Усті є невеличке підвищення, яке називається Могила. Старожили
стверджують, що це, за давніми переказами, козацька могила часів Богдана
Хмельницького, військо якого стояло між Верином і Розвадовом. У козацькому
війську почався мор і померлих ховали подалі від табору — у лісі за Устям.
Пізньої осені 1620 року Устя було спалене татарами, а влітку 1623 року через
нього знову проходила орда. Але ці руйнування були далеко не останні. Восени
1648 року було знову село спалене дотла.
У 1711 році Устя зазнало нашестя саранчі, яка з'їла всю зелень. Тоді з голоду
загинуло 162 штуки великої рогатої худоби. Селяни залишилися без тяглової сили.
У 1742 році в селі нараховувалося 40 господарств. Усі, крім двох загородників,
володіли півчвертними наділами (в середньому по 2,5 гектара) землі. Основною
тягловою сплою були воли, коней було всього двоє. Чотирнадцять сімей взагалі не
мали тягла.
Земельна метрика 1787 року засвідчує, що в селі
тоді нараховувалося 73 будинки. Було два млини. Весь ліс перебував у
поміщицьких руках.
Крім панщини, жителі села змушені були відробляти і по чотири дні «даремшини» —
збирати в лісі горіхи, гриби, ягоди.
З XVIII ст., з може і раніше, в Усті будували річкові судна. Такі «дубаси» (від
слова «дуб») мали майже чотирикутну форму, задній кінець стятий, а передня
частина — видовжена. Довжина дубаса до 40 ліктів, ширина — 10,5 (1 лікоть =
59.95 см.). Вітрил він не мав, а рухався за допомогою 10 - 14 весел. Обслуга
складала 8 — 14 чоловік і мала на палубі спеціальну буду. Перевозили на таких
суднах 20 лаштів вантажів (бл. 40 тонн). Будували їх на спеціальних стапелях,
званих у народі «палями». В 1738 р. М.Й.Ржевуський в листі до економа
Роздільського замку нагадував йому, щоб той прослідкував за будівництвом двох дубасів,
які він замовив в Усті. Пізніше стали робити більш складні шкути.
Суднобудування в Усті тривало до середини XIX ст.
Нелегко довелося жителям села в роки першої світової війни. У вересні 1914 року
австро-угорські війська, відступаючи, підпалили село. Солдати зібрали дітей і
жінок у стайні, закрили і підпалили. Згоріло тоді багато будинків, худоби.
Наступного року австрійські війська, повернувшись до села, захопили десяток
селян (у тому числі вісім жінок), яких підозрювали в симпатіях до російської армії.
Федора Горака розстріляли, а з рештою два дні жорстоко поводилися, під час
перестрілок з російського армією держали їх перед бонового лінією. Лише
несподівана атака російських військ врятувала нещасних від смерті.
Коли почалася друга світова війна, польські пани, розлютовані тим, що змушені
відступати, підпалили село. Село діждалося визволення в серпні 1944 року. Близько сорока устянців пішли на
фронт, п'ятнадцять з них загинули.
У 1948 році організувався колгосп. У селі почала працювати початкова, а потім
семирічна, пізніше восьмирічна, а тепер середня школа, у якій навчається понад
100 дітей.
У 1976 році в селі організовано хор, який удостоївся вже звання народного.
Немає коментарів:
Дописати коментар